ДІТИ-СИРОТИ: ХТО “ЗА”, А ХТО — “ПРОТИ” НИХ

Комітет нацбезпеки VS Європейський Союз, Олена Зеленська та Давид Арахамія

Згідно пропозицій Європейського союзу однією з рекомендацій для вступу України в ЄС є необхідність деінституалізації догляду за дітьми, тобто ліквідація інтернатів та інших закладів подібного типу, які мають замінити різні форми сімейного виховання — усиновлення, опікунство, прийомне батьківство, дитячі будинки сімейного типу.

Відповідно до Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905, усиновлення дітей є пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 

Саме тому не лише Міністерство соціальної політики, ЮНІСЕФ, українські профільні організації, але й дружина Президента України Олена Зеленська беруть активну участь у розробці реформи сімейного виховання та проводять кампанії з їх популяризації, і, в першу чергу, усиновлення.

На цьому тлі державної політики на підтримку сімейних форм влаштування дітей дуже дивним виглядає, хоч і “попереднє”, але рішення Комітету національної безпеки, оборони та розвідки Верховної ради (в контексті розгляду законопроекту №10449) про те, щоб позбавити саме усиновлювачів відстрочки від призову під час мобілізації, яку вони мають, разом з батьками інших форм сімейного влаштування, з 2022 року відповідно до абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ще дивнішим є те, що комітет, з 20-ти учасників якого 13 є членами фракції політичної партії “Слуга народу”, проголосував “проти” правок голови своєї фракції Давида Арахамії на користь усиновлювачів і “за” правки від нардепів від “Європейської Солідарності”, які якраз і запропонували прибрати з “пільговиків” усиновлювачів.

Давайте ж розбиратися, чим же все ж таки “унікальні” усиновлювачі, що повинні мати право на відстрочку під час мобілізації.

 

Чому усиновленим дітям-сиротам потрібна відстрочка їх батьків

Найголовніше, що відстрочка від призову для усиновлювачів — це, в першу чергу, не тому, що вони — “молодці”, і треба їх за цей “подвиг” заохотити в такий спосіб. Справа в тому, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування — це особливі діти: закономірним наслідком тривалого знаходження дітей без догляду батьків, у дитячому будинку є різного роду психологічні травми, затримка мовлення та розвитку, значні проблеми із здоров’я — вади зору, неврологічні проблеми тощо. Багато таких діток мають так званий ФАС — фетальний алкогольний синдром: поєднання вроджених психічних та фізичних дефектів, пов’язаних з вживанням матір’ю алкоголю під час вагітності. Це пожиттєве порушення, яке не зникає з віком. ФАС є причиною розумової відсталості, але цьому можна запобігти.

На жаль, багато людей, в принципі не знають цього, але достатньо почитати історії усиновлених дітей, і все стане зрозумілим.

“Усиновили сина в 2019 році у віці 8 років. На момент усиновлення по документах був «здоров», але фактично мав біля 10 неврологічних і психологічних діагнозів, які загалом зводились  до відставання в розвитку на 4 роки…”

“У мене старший син потрапив у сім’ю в 1,9 роки, до 8 років не розмовляв, до 5 класу навчався на індивідуальній формі навчання «педкорекція». Ми пройшли такий шлях, що наш логопед, психолог, психіатр, всі вчителі дивуються, як з особливої дитини маємо повноцінного 18-річного студента третього курсу “художник — реставратор”.

“Наша дівчинка мала діагнози — антитіла гепатиту С, дисплазія тазобедренніх суглобів, пупкова грижа, розлад ЦНС … Коли забрали додому у 10 місяців, могла повзати лише на пузі, у 2 роки  виявили косоокість та амбліопію лівого ока з втратою зору на 90% (внаслідок асфіксії при пологах)… Завдяки щоденному супроводу мами багато з тих діагнозів вдалося подолати”

Тому на подолання цих проблем і на те, щоб наблизити розвиток дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до рівня розвитку біологічних дітей потрібні колосальні і безперервні зусилля з боку обох батьків протягом багатьох років після усиновлення!

 

Чому потреби усиновлених дітей-сиріт нічим не відрізняються від потреб дітей-сиріт в інших формах сімейного влаштування

Очевидним є той факт, що, незалежно від того, що з моменту усиновлення діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, втрачають цей статус та стають рідними усиновлювачу, в них автоматично не зникають всі проблеми, які були до того з здоров’ям, психікою, соціальною адаптацією, і вони потребують такого самого догляду, якщо б вони були взяті під опіку або в прийомну сім’ю. 

Насправді з усиновленням процес сімейного догляду за дитиною лише починається, і нічим не відрізняється від того, що роблять батьки інших форм сімейного влаштування, хіба що, без підтримки держави – повністю за власні кошти!

Тому намагання відмінити відстрочку для усиновлювачів, а для батьків решти форм сімейного влаштування залишити, виглядає, як справжня дискримінація для усиновлених дітей-сиріт.

Якщо вже слідувати логіці противників дітей-сиріт, то відміняти відстрочку треба не лише для усиновлювачів, але і для опікунів з прийомними батьками.                А так виходить, що в свій час кандидати в батьки повірили державі, що усиновлення — пріоритетна форма догляду, а виявилося, що їх обдурили — треба було брати дітей, наприклад, під опіку, щоб мати можливість їх справді доглядати, не “ризикуючи” бути мобілізованим.

 

Чому твердження, що усиновлювачі та біологічні батьки — однакові поняття, брехливе

Згідно положень Сімейного Кодексу України, усиновлювач – це особливий юридичний статус, який набувається з моменту усиновлення дитини.

Попри те, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо усиновленої дитини у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а усиновленій особі – права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків (частини 4, 5 статті 232 Сімейного Кодексу України), усиновлювачі не стають такими самими батьками усиновленій дитині, як біологічні батьки своїй дитині. 

В першу чергу, це виражається у здійсненні органами опіки нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей до досягнення ними повноліття, згідно статті 235 Сімейного Кодексу України та пунктів 97-113 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905. Окрім того, усиновлення може бути скасоване згідно статті 238 Сімейного Кодексу України.

Тобто держава продовжує здійснювати контроль за дітьми, які до усиновлення були дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, до досягнення ними повноліття, і відповідно в усиновлювачів правові відносини регулюються інакше, ніж у біологічних батьків, а тому вони можуть бути відмінні також і у питаннях призову чи звільнення з військової служби порівняно з звичайними батьками. 

 

Чому  аргумент, що усиновлення — це спосіб ухилення від військової служби — фейк

Люди, які кажуть, що відстрочка від призову для усиновлювачів — це можливість для ухилянтів уникнути мобілізації, усиновивши дитину — або брешуть, або взагалі не уявляють, як в реальному житті відбувається усиновлення.

На жаль, в країні настільки зарегульований цей процес, а особливо на тлі того, що більшість дітей “на усиновлення” знаходяться за кордоном, що кандидатам в усиновлювачі приходиться не лише місяцами, а, буває, і роками шукати та усиновлювати своїх дітей.

Якщо б ухилянти обирали цей “спосіб” ухилення від мобілізації, то тоді і б статистика усиновлення під час війни стрімко зросла, але вона так і не змогла досягнути довоєнного рівня.

Отже, навіть обговорювати усиновлення, як метод ухилянства — це просто смішно. Теоретично є простіші для цього форми сімейного влаштування, як опіка, але навіщо нам тоді державний контроль в особі органів опіки, які мають слідкувати за цим? Вони і так часто не допомагають, а заважають навіть доброчесним кандидатам в батьки влаштувати в родину дитину-сироту. В таких умовах ухилянту “взяти” дитину майже неможливо.

 

Як мобілізація усиновлювачів “підніме” боєздатність ЗСУ 

На даний час в країні — десь 20 тис. усиновлювачів (оціночно). Швидше за все ця статистика не враховує усиновлювачів, діти яких вже стали повнолітніми. З іншого боку, в це число включені і усиновлювачі-багатодітні батьки, і ті, хто є водночас опікунами чи прийомними батьками для інших своїх дітей (таке часто практикується), і ті, хто утримує дитину-інваліда, тобто ті категорії, які вже і так мають відстрочку. Понад те, багато усиновлювачів знаходяться за кордоном, вивізши туди своїх дітей. Тобто, так чи інакше, усиновлювачів, яких можна реально мобілізувати, ще й придатних за здоров’ям до військової служби, можливо, існує кілька тисяч. Очевидно, з огляду на свою мікроскопічну кількість, вони і  у графік мобілізаційних резервів не потрапили.

Чому ж деякі депутати ж так вчепилися за таку “багаточисельну” та “боєздатну” частину суспільства?

Важко відповісти однозначно, але, можливо, тому, що мобілізувати поліцейських (всього в країні — біля 300 тис.) та адвокатів (всього в країні — біля 50 тис.), які матимуть бронь, але не потрібні в такій кількості у військовий час, здається складним та марудним — вони мають потужне лобі, а усиновлювачів — просто та легко, бо їх ніхто не захистить, зато — буде можливість відзвітувати, що знайшли незадіяні резерви.

Як відміна відстрочки для усиновлювачів може дискредитувати владу перед Європейським Союзом

Статистику з усиновлення свідчить про те, що довоєнного рівня так і не досягнуто, натомість співвідношення кандидатів на усиновлення до дітей, які можуть бути усиновлені, зберігається на рівні 1:10!

Неважко здогадатися, що головними негативними наслідками позбавлення усиновлювачів відстрочки від призову під час мобілізації та відсутності права на звільнення з військової служби буде руйнування інституту усиновлення, і в підсумку це негативно позначиться на взятих на себе Україною зобов’язань перед Європейським Союзом щодо деінституалізації системи догляду за такими дітьми – особливо на тлі вже існуючої кризи з усиновленням в країні.

Щодо самих усиновлених дітей, то зрозуміло, що без батьків вони матимуть значно гірші результати з лікування, розвитку та соціальної адаптації.

Навіщо дискредитувати Україну перед Європейським Союзом заради максимум кількох тисяч військовослужбовців незрозумілого рівня боєздатності ціною жертви дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування — питання риторичне…

 

На що сподіватися усиновлювачам

Хочеться вірити, що театр абсурду все ж таки не відбудеться — народні депутати розберуться в суті питання.

Надію надає те, що і Міністерство соціальної політики, і нардепи від “Слуги народу”, “Батьківщини”, групи Дмитра Разумкова подавали правки до законопроекту за права усиновлених дітей-сиріт. Та й тема така, що має бути соромно за неї навіть ламати коп’я. Певно, що і народні депутати, які добре розуміються в темах сімейного влаштування, як Павло Сушко (фракція “СН”, послідовний захисник дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) та О.Гончаренко (фракція “ЄС”, автор законопроекту про звільнення з військової служби батьків всіх форм сімейного влаштування) мають сказати своє слово.

Та й, з іншого боку, кожний депутат, який голосуватиме за відміну відстрочки для усиновлювачів, тобто проти усиновлених дітей-сиріт та сімейного влаштування таких дітей, навічно занесе себе на дошку ганьби українського парламентаризму — кому з них це потрібно на порожньому місці?