ЩО ТАКЕ СЗЧ І КОЛИ РЕАЛЬНО ВИНИКАЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Розумію і вірю. Отже синку, що таке СЗЧ і коли реально виникає відповідальність? Не на словах а на ділі. СЗЧ це «самовільне залишення військової частини». Дійсно є такий кримінальний злочин військовослужбовця, передбачений статтею 407 Кримінального Кодексу. Але це сухий формальний факт і до нього є дуже багато питань. Тобто не все так просто як комусь хочеться.

Дійсно. В період війни всі військовослужбовці караються за вимогами частини 5 статті 407 Кримінального Кодексу. Скоєння передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. СЗЧ довоєнного стану (за частиною статті 407 КК) для мобілізованих передбачає відповідальність за відсутність у частині більше 10 діб, а у разі повторного вчинення протягом року – понад 3 доби.

Ці ж вимоги розповсюджуються і на СЗЧ військового стану, про це свідчить наявна судова практика.  Але зверніть увагу на те, що карається не аби яке залишення частини, а залишення «самовільне», тобто без вказівки або дозволу командира, або відсутність солдата «без поважних причин». Розумієте? БЕЗ ПОВАЖНИХ ПРИЧИН!

Лікування, знаходження в лікарні, затримка в дорозі, якщо про це ви доповіли письмово (тобто послали з реєстрацією свого рапорту та надали підтвердження документом) це не може бути визнано відсутністю «без поважних причин». Тобто СЗЧ.

Авжеж, доїбатися командиру можно до кого і до чого завгодно, але реальні справи тільки такі.

Причини повинні бути дійсно важливими. Підтвердженими. Документом.

Коли той чи інший командир, до місця і не до місця говорить про тюрму (я тебе посажу!!!!) , то це взагалі неповага до солдата і намагання його залякати. Розрахунок на лоха, який не знає законів.

Ось наприклад реальні суди які проходять щодо притягнутих військових СЗЧ-шників керуються типовою формулою з якої можна почерпнути логіку і низку кваліфікуючих обставин:

«…усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, без поважних причин, самовільно залишив військову частину А______, яка тимчасово дислокувалась за адресою: м. _________, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи заходів для повернення до військової частини А________, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв…»

Прочитайте уважно і подумайте. Не втрачайте розум.

Проте чи дійсно при такому «зальоті» неможливо відкрутитися від 5 років тюрми? Ти паче що якщо всіх садити до тюрми, половину армії буде потрібно засуджувати. Казематів стільки не існує.

Реальна сдова практика свідчить про зворотнє. Ну наприклад…

Один молодший лейтенант, погулявши «на свій розсуд» з 12 квітня по 02 червня «самостійно прибув до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Дніпрі, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено». Через «самостійність каяття» прокуратурою з лейтенантом було укладено угоду про визнання винуватості, яку затвердив суд.

Фінальне покарання лейтенанту – гуляці мало вигляд штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень.

Погуляв хлопець…

Отже? Не потрібно гуляти. Потрібно служити. А якщо є проблеми, або причини затримки і т.і. доповідати командирові рапортом, з додаванням документів які те підтверджують. Тобто як того вимагає дисциплінарний статут. Зрозуміло, синку?