Чи залишать депутати усиновлених сиріт вдруге без батьків або Ганьба європейського масштабу 

Комітет нацбезпеки VS Європейський Союз, Олена Зеленська та Давид Арахамія?

Згідно пропозицій Європейського союзу однією з рекомендацій для вступу України в ЄС є необхідність деінституалізації догляду за дітьми, тобто ліквідація інтернатів та інших закладів подібного типу, які мають замінити різні форми сімейного виховання – усиновлення, опікунство, прийомне батьківство, дитячі будинки сімейного типу.

Відповідно до Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905, усиновлення дітей є пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 

Саме тому не лише Міністерство соціальної політики, ЮНІСЕФ, українські профільні організації, але й дружина Президента України Олена Зеленська беруть активну участь у розробці реформи сімейного виховання та проводять кампанії з їх популяризації, і, в першу чергу, усиновлення.

На цьому тлі державної політики на підтримку сімейних форм влаштування дітей дуже дивним виглядає, хоч і “попереднє”, але рішення Комітету національної безпеки, оборони та розвідки Верховної Ради (в контексті розгляду законопроекту №10449) про те, щоб позбавити саме усиновлювачів відстрочки від призову під час мобілізації, яку вони мають, разом з батьками інших форм сімейного влаштування, з 2022 року відповідно до абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ще дивнішим є те, що комітет, з 20-ти учасників якого 13 є членами фракції політичної партії “Слуга народу”, проголосував “проти” правок голови своєї фракції Давида Арахамії на користь усиновлювачів і “за” правки від нардепів від “Європейської Солідарності”, які якраз і запропонували прибрати з “пільговиків” усиновлювачів.

Давайте ж розбиратися, чим же все ж таки “унікальні” усиновлювачі, що повинні мати право на відстрочку під час мобілізації.

 

Чому усиновленим дітям-сиротам потрібна відстрочка їх батьків

Найголовніше, що відстрочка від призову для усиновлювачів – це, в першу чергу, не тому, що вони – “молодці”, і треба їх за цей “подвиг” заохотити в такий спосіб. Справа в тому, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування – це особливі діти: закономірним наслідком тривалого знаходження дітей без догляду батьків, у дитячому будинку є різного роду психологічні травми, затримка мовлення та розвитку, значні проблеми із здоров’я – вади зору, неврологічні проблеми тощо. Багато таких діток мають так званий ФАС – фетальний алкогольний синдром: поєднання вроджених психічних та фізичних дефектів, пов’язаних з вживанням матір’ю алкоголю під час вагітності. Це пожиттєве порушення, яке не зникає з віком. ФАС є причиною розумової відсталості, але цьому можна запобігти.

Але часто навіть сукупність діагнозів, розладів, вад розвитку не дає можливість отримати інвалідність для дитини, хоча подолання їх наслідків триває роками.

На жаль, багато людей, в принципі не знають цього, але достатньо почитати історії усиновлених дітей, і все стане зрозумілим.

“Усиновили сина в 2019 році у віці 8 років. На момент усиновлення по документах був “здоров”, але фактично мав біля 10 неврологічних і психологічних діагнозів, які загалом зводились  до відставання в розвитку на 4 роки…”

“У мене старший син потрапив у сім’ю в 1,9 роки, до 8 років не розмовляв, до 5 класу навчався на індивідуальній формі навчання “педкорекція”. Ми пройшли такий шлях, що наш логопед, психолог, психіатр, всі вчителі дивуються, як з особливої дитини маємо повноцінного 18-річного студента третього курсу “художник – реставратор”.

“Наша дівчинка мала діагнози – антитіла гепатиту С, дисплазія тазобедренніх суглобів, пупкова грижа, розлад ЦНС … Коли забрали додому у 10 місяців, могла повзати лише на пузі, у 2 роки  виявили косоокість та амбліопію лівого ока з втратою зору на 90% (внаслідок асфіксії при пологах)… Завдяки щоденному супроводу мами багато з тих діагнозів вдалося подолати”

“…Пройшли довгий шлях до усиновлення омріяних діток у понад 1,5 роки, бо я не мала можливості народити своїх через проблеми із здоров’ям. Вже 4-й рік боремось із відставанням у розвитку, обидві дитини мають серйозні вади із зором. Комплексна діагностика здоров’я в Охматдит виявила додатково великі неврологічні проблеми у дочки. Ми з чоловіком присвячуємо весь свій час дітям і працюємо понаднормово, щоб забезпечити їх лікування і нормальний розвиток. Лише зараз маємо невеличкі успіхи у лікуванні, проте попереду ще дуже багато роботи і зусиль…”

Тому на подолання цих проблем і на те, щоб наблизити розвиток дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до рівня розвитку біологічних дітей потрібні колосальні і безперервні зусилля з боку обох батьків протягом багатьох років після усиновлення!

 

Чому потреби усиновлених дітей-сиріт нічим не відрізняються від потреб дітей-сиріт в інших формах сімейного влаштування

Очевидним є той факт, що, незалежно від того, що з моменту усиновлення діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, втрачають цей статус та стають рідними усиновлювачу, в них автоматично не зникають всі проблеми, які були до того з здоров’ям, психікою, соціальною адаптацією, і вони потребують такого самого догляду, якщо б вони були взяті під опіку або в прийомну сім’ю. 

Насправді з усиновленням процес сімейного догляду за дитиною лише починається, і нічим не відрізняється від того, що роблять батьки інших форм сімейного влаштування, хіба що, без підтримки держави – повністю за власні кошти!

Тому намагання відмінити відстрочку для усиновлювачів, а для батьків решти форм сімейного влаштування залишити, виглядає, як справжня дискримінація для усиновлених дітей-сиріт.

Якщо вже слідувати логіці противників дітей-сиріт, то відміняти відстрочку треба не лише для усиновлювачів, але і для опікунів з прийомними батьками. А так виходить, що в свій час кандидати в батьки повірили державі, що усиновлення – пріоритетна форма догляду, а виявилося, що їх обдурили – треба було брати дітей, наприклад, під опіку, щоб мати можливість їх справді доглядати, не “ризикуючи” бути мобілізованим.

 

Чому твердження, що усиновлювачі та біологічні батьки – однакові поняття, брехливе

Згідно положень Сімейного Кодексу України, усиновлювач – це особливий юридичний статус, який набувається з моменту усиновлення дитини.

Попри те, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо усиновленої дитини у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а усиновленій особі – права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків (частини 4, 5 статті 232 Сімейного Кодексу України), усиновлювачі не стають такими самими батьками усиновленій дитині, як біологічні батьки своїй дитині. 

В першу чергу, це виражається у здійсненні органами опіки нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей до досягнення ними повноліття, згідно статті 235 Сімейного Кодексу України та пунктів 97-113 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905. Окрім того, усиновлення може бути скасоване згідно статті 238 Сімейного Кодексу України.

Тобто держава продовжує здійснювати контроль за дітьми, які до усиновлення були дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, до досягнення ними повноліття, і відповідно в усиновлювачів правові відносини регулюються інакше, ніж у біологічних батьків, а тому вони можуть бути відмінні також і у питаннях призову чи звільнення з військової служби порівняно з звичайними батьками. 

 

Чому  аргумент, що усиновлення – це спосіб ухилення від військової служби – фейк

Люди, які кажуть, що відстрочка від призову для усиновлювачів – це можливість для ухилянтів уникнути мобілізації, усиновивши дитину – або брешуть, або взагалі не уявляють, як в реальному житті відбувається усиновлення.

На жаль, в країні настільки зарегульований цей процес, а особливо на тлі того, що більшість дітей “на усиновлення” знаходяться за кордоном, що кандидатам в усиновлювачі приходиться не лише місяцами, а, буває, і роками шукати та усиновлювати своїх дітей.

Якщо б ухилянти обирали цей “спосіб” ухилення від мобілізації, то тоді і б статистика усиновлення під час війни стрімко зросла, але вона так і не змогла досягнути довоєнного рівня.

Отже, навіть обговорювати усиновлення, як метод ухилянства – це просто смішно. Теоретично є простіші для цього форми сімейного влаштування, як опіка, але навіщо нам тоді державний контроль в особі органів опіки, які мають слідкувати за цим? Вони і так часто не допомагають, а заважають навіть доброчесним кандидатам в батьки влаштувати в родину дитину-сироту. В таких умовах ухилянту “взяти” дитину майже неможливо.

 

Як мобілізація усиновлювачів “підніме” боєздатність ЗСУ 

На даний час в країні – десь 20 тис. усиновлювачів (оціночно). Швидше за все ця статистика не враховує усиновлювачів, діти яких вже стали повнолітніми. З іншого боку, в це число включені і усиновлювачі-багатодітні батьки, і ті, хто є водночас опікунами чи прийомними батьками для інших своїх дітей (таке часто практикується), і ті, хто утримує дитину-інваліда, тобто ті категорії, які вже і так мають відстрочку. Понад те, багато усиновлювачів знаходяться за кордоном, вивізши туди своїх дітей. Тобто, так чи інакше, усиновлювачів, яких можна реально мобілізувати, ще й придатних за здоров’ям до військової служби, можливо, існує кілька тисяч. Очевидно, з огляду на свою мікроскопічну кількість, вони і  у графік мобілізаційних резервів не потрапили.

Чому ж деякі депутати ж так вчепилися за таку “багаточисельну” та “боєздатну” частину суспільства?

Важко відповісти однозначно, але, можливо, тому, що мобілізувати поліцейських (всього в країні – біля 120 тис.) та адвокатів (всього в країні – біля 50 тис.), які матимуть бронь, але не потрібні в такій кількості у військовий час, здається складним та марудним – вони мають потужне лобі, а усиновлювачів – просто та легко, бо їх ніхто не захистить, зато – буде можливість відзвітувати, що знайшли незадіяні резерви.

Як відміна відстрочки для усиновлювачів може дискредитувати владу перед Європейським Союзом

Статистику з усиновлення свідчить про те, що довоєнного рівня так і не досягнуто, натомість співвідношення кандидатів на усиновлення до дітей, які можуть бути усиновлені, зберігається на рівні 1:10!

Неважко здогадатися, що головними негативними наслідками позбавлення усиновлювачів відстрочки від призову під час мобілізації та відсутності права на звільнення з військової служби буде руйнування інституту усиновлення, і в підсумку це негативно позначиться на взятих на себе Україною зобов’язань перед Європейським Союзом щодо деінституалізації системи догляду за такими дітьми – особливо на тлі вже існуючої кризи з усиновленням в країні.

Щодо самих усиновлених дітей, то зрозуміло, що без батьків вони матимуть значно гірші результати з лікування, розвитку та соціальної адаптації.

Навіщо дискредитувати Україну перед Європейським Союзом заради максимум кількох тисяч військовослужбовців незрозумілого рівня боєздатності ціною жертви дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – питання риторичне…

 

На що сподіватися усиновлювачам

Хочеться вірити, що театр абсурду все ж таки не відбудеться – народні депутати розберуться в суті питання.

Надію надає те, що і Міністерство соціальної політики, і нардепи від “Слуги народу”, “Батьківщини”, групи Дмитра Разумкова подавали правки до законопроекту за права усиновлених дітей-сиріт. Та й тема така, що має бути соромно за неї навіть ламати коп’я. Певно, що і народні депутати, які добре розуміються в темах сімейного влаштування, як Павло Сушко (фракція “СН”, послідовний захисник дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) та О.Гончаренко (фракція “ЄС”, автор законопроекту про звільнення з військової служби батьків всіх форм сімейного влаштування) мають сказати своє слово.

Та й, з іншого боку, кожний депутат, який голосуватиме за відміну відстрочки для усиновлювачів, тобто проти усиновлених дітей-сиріт та сімейного влаштування таких дітей, навічно занесе себе на дошку ганьби українського парламентаризму – кому з них це потрібно на порожньому місці?

 

Автор: Заморський В.А., Голова ПП СКП «Громадянський Захист»