УКРАЇНСЬКА ГОЛГОФА: ПРО БУСИФІКАЦІЮ, ЗАКОНИ і не тільки…

Віктор Гамаюн

 

В Україні останні півтора роки розпочалася ганебна практика «бусифікації» – масових незаконних затримань та викрадень громадян України, за для їхньої мобілізації на війну. При цьому відбуваються побиття, знущання, залякування, примус підписувати документи, вимагання грошей, вбивства і каліцтво людей.

Для новітньої історії України, ця практика набула нечуваного масштабу і стала повсякденною. Це катастрофічне явище для України – наслідок глибокої політичної і ментальної кризи держави і суспільства, а втім – системного порушення державними органами влади (а тепер і безпосередньо ТЦК, ПОЛІЦІЄЮ, інш.) фундаментальних прав громадян, закріплених в Конституції, Цивільному, Кримінальному та Адміністративному кодексах України. Але найстрашніше те, що це відбувається нібито для захисту народу!

Омбудсмен України неодноразово наголошуює про порушення ТЦК, але влада їх не помічає.

Набуває актуальності питання: як захищати державу, яка сама вдається до ганебних і системних порушень прав власних громадян і ВЛАСНИХ ЗАКОНІВ?

Всі роки незалежності, непослідовного і безкінечного реформування в Україні, ситуація в сфері прав і рівня життя громадян тільки погіршувалася. Доленосні питання для суспільства або залишалися не вирішеними, або робилися фатальні помилки. Так, непомітно, відбулася доларизація економіки, виникла її ресурсна і фінансова залежність від зовнішніх кредиторів і геополітичних гравців. А там де залежність, там і втрата суб’єктності держави і її суверенітету.

Так ще навесні 2010 року Національна академія наук України оприлюднила доповідь «Новий курс: Реформи в Україні 2010-2015р.р.» щодо поточного стану України, в якому чітко зазначала: «…Обраний хибний шлях приватизації сформував неефективного власника, націленого на примноження багатства не в результаті відновлюваного виробничого процесу, а в результаті нових перерозподільних актів, зокрема з джерел державного бюджету. Нечисленна група привласнила значну частину суспільного багатства, а більшість населення змушена працювати за мізерну заробітну плату, яка не тільки не дає можливості придбати житло, автомобіль тощо, але й не забезпечує нормальний процес відновлення робочої сили, а отже, не зацікавлює в результатах праці.…” «…Суто парламентський шлях розвитку демократії на сучасному етапі для нас є хоч і бажаним, але реально неможливим, – це довгий, суперечливий, конфліктний шлях з невизначеним результатом… У такій ситуації вирішальним фактором є особистість Президента…»

До думки українських науковців тоді ніхто з влади не прислухався. Суспільство було розділено за інтересами і почав жевріти безкінечний соціальний конфлікт. Відповідальність політичних еліт за цей розділ, була розмита демагогією і маніпулюванням суспільним мисленням і постійними казками про євроінтеграцію і обіцянками процвітання. Кожен виборчий строк відбувалося з одним і тим же сценарієм.

Але відбулися і більш фундаментальні помилки, які не дуже відомі заагалу. Так, встановлених Законом України  “Про національну безпеку” референдумів з ключових питань внутрішньої та зовнішньої політики (приватизація землі, вступ до НАТО, економічна взаємодія в рамках СНД тощо) і обіцяних усіма кандидатами в президенти і ВРУ, а в подальшому чинними президентами і парламентами – проведено так і не було! Те що питання НАТО, це питання війни чи миру, для України, яка географічно знаходиться поряд з агресивною Росією, враховано не було. Вся політика української влади на кожному етапі, свідомо ігнорувала цей факт. Послідовно, крок за кроком, граючись з вогнем, влада і суспільство сповзали до правової вакханалії і глибокої політичної і соціально-економічної кризи.

Складається таке враження, що збанкрутілу і пограбовану Україну свідомо готували до війни, як до запланованого знищення суверенітету політичного суб’єкта і скорочення населення – зайвих для системи світового капіталу. Політичні діячі повели себе як типові шахраї – завідуючі складом, які після розкрадання вирішують спалити весь склад, для приховання слідів свого злочину.

Юридично, а тепер і фактично, доля держави та народу (як і подальша війна з Росією) стала  результатом саме деградації і примітивізації національної політики, свідомої її профанації. А саме головне, повного ігнорування думки і волевиявлення українського  народу  в цих доленосних питаннях!!! Все було віддано на відкуп авантюристам, лицедіям, провокаторам і маріонеткам майбутньої війни. Врешті решт, антинародна політика і призвела Україну до жорстокого факту – війни і вищевказаних системних порушень законів самими органами влади.

Поточним складовим елементом системних порушень і кульмінацією беззаконня, і стала «бусифікація» – затримання, викрадення і примусова мобілізація громадян – ухилянтів, на підставі  т.з. “розшуку ТЦК”.

Справа в тому, що в українському законодавстві  немає жодного положення чи нормативного акту, чи законом встановленої процедури, які б надавали повноваження ТЦК  розшукувати громадян!  Тим більш їх затримувати!

Відбувається жахливе правове блюзнірство і знущання над правосвідомістю!

Майже два роки саме цей т.з. «розшук ТЦК», під псевдопатріотичні  гасла про необхідність захисту держави і народу, служить формальною підставою для т.з. мобілізаційних дій і примусу до  війни. І це попри відсутності референдуму з НАТО і Єворопи (які до речі розвалюються на очах!)   і голосування за президента, який обіцяв мир з агресивним сусідом, адже сусідів не вибирають. Адже, як би цей сусід нам не подобалися, не можна у мілітаристському психозі кидати цілу націю на самознищення!

Масовий примус, навіть і на добрі цілі, має свою розумну межу. Посилання на війну (причина якої, як ми вказали вище, є не тільки агресія Росії, але й злочинні дії і бездіяльність самої влади) не можуть служити індульгенцією для посадових осіб в скоєнні ними злочинів проти власного народу, оскільки захист цього народу не може бути пов’язаний з порушенням головних конституційних прав самого цього ж народу! Такого глибокого кризового протиріччя, межі недовіри, досягла сучасна Україна, опинившись в заручниках, між Заходом і Сходом, як на Голгофі. На неї, її послідовно привели політичні діячі – маріонетки і провокатори,  повністю залежні і ангажовані впливом з закордону, як Сходу та к і Заходу. Тобто, звідти, де зберігаються вкрадені у українців ресурси.

Прикриваючись національною риторикою, під демагогію в ЗМІ про патріотизм,  суспільство довели до пассіонарного суїциду, коли чесні, прості, патріотично налаштовані громадяни повинні вмирати за систему, якій вони, насправді, просто непотрібні!

Масова примусова мобілізація буде мати свої фатальні історичні наслідки. Вона надовго, якщо не на завжди породжує ненависть і недовіру до влади, адже не тільки з точки зору здорового глузду, а і з точки зору тексту українських законів ПРИМУСОВА МОБІЛІЗАЦІЯ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНА ДІЮЧИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ. Її процедуру повністю врегульовано законами України. Тобто закони України повністю відповідають потребам регулювання вказаних процесів, а проблема полягає лише в їх виконанні всіма інститутами влади і учасниками процесу!  Але ж саме цього і не відбувається!

Навіщо приймати нові закони, коли й старі ніколи не виконувалися?

Так немає жодних правових підстав чи законодавчих рішень в Україні, які дозволяють поліції, працівникам ТЦК, або громадянам відверто кримінального походження (т.з «титушкам» – нібито «добровільним помічникам» ТЦК) – ХАПАТИ ГРОМАДЯН НА ВУЛИЦІ, ТРИМАТИ ПІД ВАРТОЮ В НЕЗАКОННИХ МІСЦЯХ, БЕЗ ЮРИДИЧНО І ДОКУМЕНТАЛЬНО ОФОРМЛЕНИХ САНКЦІЙ ВІДПОВІДНИХ ОРГАНІВ – постанов суду, слідчого прокурора, без протоколів про порушення і затримання. Немає жодного права відбирати майно, застосовувати силу, спецзасоби, зброю тощо. Оголошуючи в розшук і затримуючи громадян з причини «розшуку», а ні поліцією, а ні так званими тцкашнками протоколи про порушення і затримання взагалі не складаються і не фіксуються! Рідні місяцями  розшукують своїх викрадених братів, батьків,чоловіків і синів.

Це подається офіційними політиками і ангажованими ЛСД (лідерами суспільної думки)  як законні дії ТЦК та поліції по затриманню «ухилянтів», у якості мобілізаційних дій груп оповіщення і т.і!!! Але наскільки воно допомагає мобілізації насправді?

Йде систематичне і фактичне порушення норм кримінального і цивільного кодексу України з боку посадових і службових осіб. А саме: зловживання владою і службовим становищем, умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи,  використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, яке завдає істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян та державним і громадським інтересам. (Ст. 364 КК України). Ненадання допомоги особам які знаходиться в небезпеці, або залишення в небезпеці (Ст. 136 КК України). Пропаганда війни в Україні, публічні заклики до агресивної війни або воєнного конфлікту, а також виготовлення та розповсюдження таких матеріалів (ст. 436 КК України).  Розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності, образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 161 КК України).

Захист держави не може відбуватися шляхом руйнування самої держави, її законів і встановленого порядку. Не можна називати ухилянтом громадянина, який не отримував повісток і протоколів. Не можна називати ухилянтом громадянина який психологічно і фізично не готовий брати і тримати зброю, оскільки його як середньовічного раба прирікають на смерть.

Є межа яку вже не примусити перейти навіть шляхом примусу.

Говорячи про т.з. «справедливу мобілізацію» чиновники – високопрофесійні демагоги забувають що справедливим або не справедливим, може біти тільки покарання (санкція) або якесь обмеження, в сенсі застосування поняття справедливості! А мобілізація і захист Батьківщини це законом встановлений процес, який регулює свідомий обов’язок громадянина і право захищати її.

Таким чином мобілізація була прирівняна до покарання, самою владою!

Врешті решт, не можна називати ухилянтом громадяина, якого ще ДО ВІЙНИ, СВОЄЧАСНО не спитали на референдумі, до якого ж воєнного блоку він вважає необхідним приєднатись! Чи можна примушувати і посилати українських громадян на війну (в тому числі за кордон), яких навіть не питали, чи хочуть вони це?  І якщо хочуть, то на якому боці?

Народ є джерелом влади і ніхто не має права (навіть та ж влада з метою захисту держави) ВИКОРИСТОВУВАТИ ШАНТАЖ, ЗАЛЯКУВАННЯ ТА інш. для  мобілізації, оскільки це призводе до зворотної реакції, погіршення обороноздатності і сумніву в законності дій самої влади!

Є ВЖЕ ЦІЛЬКОМ ОЧЕВИДНИМ що порушення цього істотного принципу і закону буття, призводе до важких наслідків.

Згідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений підписувати документи, або робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  Перебування Конституції на так званій «паузі» дає владі нечувані можливості для маніпуляцій, зловживань, корупції і злочинності.

На жаль, система мілітаристського психозу і соціального людожерства громадянами один одного заради особистого виживання, і яка створена під час війни, непомітно поширилася на всі інститути держави і суспільства. Працедавці не дають роботу, а медики відмовляються надавати лікування «неблагонадійним» громадянам, які нібито в «розшуку», або не на обліку. Це робиться ними, навіть, не с точки зору осуду, а виключно з остраху втратити своє власне «доходне місце».

Але, якщо говорити про законність, то немає жодного закону який обмежує і дозволяє лікувальним установам України або працедавцям відмовляти у медичній допомозі або працевлаштуванні військовозобов’язаних і військовослужбовців, тільки на підставі того, що вони не на обліку в ТЦК, або тому  що знаходяться поза частиною. Самовільне залишення частини вважається злочином лише тоді коли воно здійснене без поважних причин (ст. 407 КК України). Факт злочину або ухиляння від служби встановлюється виключно судом (щонайменше висновком службового розслідування), а не за суб’єктивною думкою командирів, тцк-ашників, поліцейських чи слідчих. А право на працю може бути обмежено виключно за вироком суду пов’язаним з позбавленням свободи.

Адміністративне свавілля і беззаконня вчиняється на зараз громадянами один проти одного і їх штучно підтримують, як вогонь яки спалює країну зсередини. Упивання владою, хабарництво, приниження честі і гідності осіб і зґвалтування фізичне і моральне.

З такими друзями і ворогів не надо!

Державна політика була зведена до цинічного маніпулювання свідомістю і відволіканням уваги від критичних і доленосних проблем. Невже саме це потрібно для захисту держави? Невже за це стояв майдан? Невже це захистить нашу Україну?

Звісно ні. Ні народу ні державі це не потрібно. Це потрібно владним злочинцям які лише прикриваються війною і «паузою» в Конституції… Генерований владою правовий нігілізм, безграмотність та свідома профанація, використовується для поширення мілітаристського популізму, для залякування, шантажу та маніпулювання суспільною думкою на свою користь. А саме на користь війни, яка приносить ті надприбутки, які у мирні часи просто неможливі.

Але правду не скрити: такі надприбутки можливі лише за рахунок остаточного грабування і демонтажу України, вбивства її майбутнього. Бажання отримати прибуток за рахунок війни – це комерція на спланованому самогубстві нації.

Ненависть і насильство породжує тільки ще більшу ненависть і насильство.

Лише в кінці 2025 року, тобто майже через два роки початку масової «бусифікації» нарешті з’явилася судова практика, яка більш-менш роз’яснює суть системних порушень, які відбуваються на території України. Беззаконня  так званого “РОЗШУКУ ТЦК” і«бусифікації» (крім її самих цинічних кримінальних форм – напад і викрадення без пред’явлення жодних і будь-яких документальних підстав), як правило, прикривається демагогією патріотизму і правовою профанацією всіх учасників процесу.

Так виходячи рішення Третього апеляційного адміністративного суду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130980400) по справі № 160/6554/25  яке набрало чинності і не оскаржувалося, можна зробити такі висновки:

Масові звинувачення і затримання громадян відбуваються на підставі так званих «електронних повідомлень» від ТЦК до ПОЛІЦІЇ про те, що той чи інший громадянин – ухилянт, що він порушує закон про “Про військовий обов’язок і військову службу”, і що його треба доставити до ТЦК. Тобто звинувачення і затримання громадян відбувається на підставі лише… електронних повідомлень!!!

Саме на підставі таких примітивних заходів – «електронних повідомлень» (а частіше за все, іноді навіть і без них!!!) поліція в своїх службових  програмах (АРМОР і т.і.) і в поліцейських службових планшетах відмічає що громадянин в розшуку, і що він ухилянт! Далі цих громадян, яких нібито розшукують (хоча адреси всім відомі)  ловлять на блокпостах і на вулицях просто неба і відвозять в дивному невідомому напрямку!

В своєму рішенні апеляційний суд роз’яснив, що просто «електронне повідомлення» не може бути законною підставою для розшуку і затримання громадянина – військовозобов’язаного.  Тим більше визнання його порушником закону. Просто позначка в планшеті у поліцейського, не є доказом що громадянин ухилянт.

В рішенні суду роз’яснено, що згідно встановленої законом процедури, разом із повідомленням про порушення, поліція має отримати від ТЦК такі документи і докази порушення громадянина які надають право на його затримання:

1. Протокол про адміністративне правопорушення: тобто правопорушення (порушення обліку) вже має бути зафіксовано! Всі повідомлення в застосунку Резерв Плюс, або «Оберіг» (службова «Армор») не мають юридичного характеру, а лише комунікаційно-інформаційного. Але саме на їх підставі і оголошується т.з розшук, необхідність доставлення до ТЦК для складання протоколу! Здійснюється жахлива підміна понять, а законодавство перевертається: кобила йде за возом а не навпаки! Спочатку протокол, а потім затримання! Хоча, як було вже вказано вище, і протоколи під час затримань все одно, в більшості випадків не складаються!.
2. Документальне підтвердження, що вищевказаний протокол був отриманий громадянином під розпис і він його не оскаржив у встановлений строк. Так більшість бусифікованих громадян навіть не знали що вони в якомусь розшуку!
3. Копія повторної повістки, якою викликався військовозобов’язаний для усунення порушень обліку. Вона повинна довести що ТЦК викликав порушника – військовозобов’язаного для військового обліку належним чином.
4. Документальне підтвердження, що ця повістка була отримана військовозобов’язаним, і він її ПОВТОРНО, тобто систематично проігнорував.

Тільки так, за наявності тільки  ЦИХ документів, що надходять у відділення поліції,  ця поліція і отримує обов’язок і право на адміністративне затримання громадянина – військовозобов’язаного, і доставлення його до ТЦК. Але не більше ніж на 3 (три) години. Якщо затримання відбувається більше трьох годин – викликається адвокат (безкоштовний) та надає громадянину правову допомогу, адже більше трьох годин затримувати можна лише осіб які підозрюються в скоєні кримінального злочину.

Але громадян, везуть до підвалів, відбирають телефони (щоб не дзвонили) і починають обробляти для підписання… добровільної згоди!!!

Вказане рішення Третього апеляційного адміністративного суду між іншим, також встановило і факти службових порушень (порушення порядку ведення служби) працівниками поліції та ТЦК. А також порушення встановленого порядку проведення мобілізації, у зв’язку з чим було накладено штрафи на посадових осіб.

На жаль, на сьогодні ці службові порушення мають масовий тотальний характер, і хоча, як було вказано вище, порядок мобілізації чітко прописаний законами України, саме цих законів не і дотримуються ані поліція, ані ТЦК, а ні інші органи влади, які свідомо  не реагують на чисельні масові скарги громадян на такі дії.

Обороноздатність держави, моральний стан суспільства, погіршується діями самої влади!

Вакханалія, хаос і беззаконня досягли небувалого для сучасної України рівня. Поліцейський на дорозі, або тцк-ашник, або невстановленні особи у військовій формі (або у цивільній – титушка), набувають нічим і ніким не обмеженої влади над людьми. Вони стають і суддями і законодавцями і катами в одній особі, підминаючи під себе суспільство. Вже непоодинокі випадки коли з боку ТЦК здійснюються тиск і навіть напади на суддів України які відмовляються обслуговувати або прикривати їхні злочини!

Практика залякування населення, дозволяє з великим успіхом не тількі тримати  в покорі суспільство, але вигідно монетизувати «послуги з мобілізації» для держави, отримувати винагороду та доходи, абсолютно тіньового кримінального характеру.

Сьогодні  з такою проблемою стикається велика кількість людей, вона має системний і загально-національний характер. Посилання на штучний інтелект, або на ворожу рашистську  пропаганду,  для людей, які бачать це кожного дня своїми власними очами, є глузуванням над їхньою свідомістю. А виправдовування і демагогічне прикриття цих мордувань ТЦК з боку політиків – політичний газлайтінг, зубожіння думок і деморалізацію власного населення.

ГАНЕБНА ДЛЯ ДЕРЖАВИ СИТУАЦІЯ ЯКА ПРОДОВЖУЄТЬСЯ І НЕ ПРИПИНЯЄТЬСЯ ВЛАДАЮ, КОЖНИЙ ДЕНЬ ДИСКРЕДИТУЄ  ЦЮ ВЛАДУ, СИСТЕМУ МОБІЛІЗАЦІЇ, ВІЙСЬКОВУ АДМІНІНСТРАЦІЮ,  Командирів В/Ч, погіршують службу і довіру до влади і командування, що врешті решт ПОСЛАБЛЮЄ ОБОРОНОЗДАТНІСТЬ НАРОДУ і взагалі держави. І примушують населення здійснювати і збільшувати опір.

На жаль ця проблема набуває такого масштабу, яку вже не можливо вирішити судовим правовим шляхом, вона набуває політичного загальнонаціонального характеру і змісту.

Історія людства добре пам’ятає чим зазвичай це закінчується. Але в жодному разі це не буде на користь, а ні Україні, а ні державі, а ні її народу, тому що анархія під гаслами законності рано чи пізно повертається до самих порушників.

 

Використано законодавство:

Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов’язок і військову службу”

Постанова КМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487 “Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів” (https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-poriadku-orhanizatsii-ta-vedennia-viiskovoho-obliku-pryzovnykiv-viiskovozoboviazanykh-ta-rezervistiv-i301222-1487)

Міноборони України; Наказ, Форма типового документа, Порядок від 21.11.2017 № 610 “Про тимчасове посвідчення військовозобов’язаного”

Міноборони України; Наказ від 07.02.2022 № 35 “Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 11 жовтня 2021 року № 313”

Постанова КМУ від 16.05.2024 № 559 “ПОРЯДОК оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов’язаних та резервістів”

Постанова від 16.05.2024 р. № 560 “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період”

Закон України “Про військовий обов’язок і військову службу”

Наказ 21.11.2017  № 610 “Про тимчасове посвідчення військовозобов’язаного”

Наказ 07.02.2022  № 35 “Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 11 жовтня 2021 року № 313”

Постанова від 30.12.2022 р. № 1487 “Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів”